У свідомості пострадянської людини міцно утвердився своєрідний «канон» святкування Нового року 1 січня. Але в людській історії це лише один із варіантів, тому що в різних народів (або навіть у одного) у різні історичні періоди дати святкування залежали від багатьох чинників – релігійних, державних, суспільних, кліматичних (весна – пробудження природи, отже потрібно святкувати Новий рік).

Так, наприклад, євреї відзначають Новий рік у проміжку між 5 вересня та 5 жовтня, китайці – між 21 січня та 21 лютого, іранці – 22 березня, бангладешці – 14 квітня.

Наші пращури в різний час святкували Новий рік 1 березня. Це, імовірно, пов’язано, як уже зазначалося, із пробудженням природи. Пізніше, приблизно з XIII століття, коли церковні традиції глибоко вкорінюються в народну та державну свідомість, громадянське святкування Нового року узгоджується із церковним новим роком, який починається 1 вересня за старим юліанським календарем і 14 вересня за новим григоріанським календарем відповідно.

На 1 січня святкування Нового року переніс цар Петро Перший, який мав у дечому схильність до віянь моди Західної Європи, де саме 1 січня відзначався Новий рік. А вже за радянських часів 1919 року, святкування перенесли відповідно до григоріанського календаря на тринадцять днів раніше.

Встановлення церковного нового року (або новоліття) саме 1 вересня має дві версії. За однією – з 1 вересня розпочинався податковий рік у Візантійській імперії. Він називався індикт (з латинського indictio – призначати ціну, оцінювати). Тому й церковний рік розпочинався з цієї дати. Пізніше етимологія слова «індикт» у грецькій мові зазнала змін. Слово «індикт» стало синонімом слова «рік».

За іншою версією, 1 вересня святий рівноапостольний імператор Костянтин Великий у 312 році здобув перемогу над римським правителем Максентієм. Саме в цій битві святому Костянтину було явлено зображення Хреста на небі. Ця битва відкрила дорогу до підписання 313 року Міланського едикту – знаменного документа, який зрівняв у правах християн та язичників, узаконивши Православну Церкву. Цей документ припинив переслідування християн і дозволив їм вільно розвиватися.

Отці Першого Вселенського Собору в 325 році на згадку про цю велику подію ухвалили розпочинати новий рік із 1 вересня – дня, що став початком «свободи християнської».        

З давніх-давен цей день заведено освячувати Божественною літургією та особливим молебнем на новоліття. Часто у храмах о дванадцятій годині ночі з 13 на 14 вересня служать нічні Божественні літургії. Наші пращури дякували Богові за прожитий рік, закликали в молитвах благодать Господню на рік наступний, сповідалися, причащалися. У самий день Нового року було заведено творити справи милосердя, піклуватися про жебраків, хворих, відвідувати в’язниці, лікарні.

У цьому високий християнський зміст Нового року – літа Божого сприятливого, коли люди схиляються добровільно під ярмо Господнє і просять, щоб Він, немов люблячий Отець, вів нас, як маленьких діточок, крізь бурхливе море життя до Царства Небесного.

Як сьогодні нам не вистачає цього правильного усвідомлення Нового року!

Священник Андрій Чиженко

Джерело: