Хрест із виноградної лози, яким рівноапостольна Ніна згодом просвітила Грузію, вручила своїй обраниці сама Богородиця, з’явившись святій уві сні.

Вона сказала: «Йди до Іверії (так у давнину називалася Грузія) і проповідуй Євангеліє. Цей хрест буде тобі щитом від усіх видимих і невидимих ворогів». Коли свята прокинулася, поруч із нею лежав той самий хрест, який з тих пір постійно був при ній. Через те, що хрест був зроблений із лози, кінці його поперечини опущені донизу і на стику він перевитий волоссям святої Ніни. Саме це зробило хрест упізнаваним. Ним вона здійснювала чудеса, зокрема зцілювала хворих.

Св. Ніна ніколи не розлучалася зі своїм хрестом і заповіла його царю Міріану.

Після смерті св. Ніни в 340 році в країні почалися війни і гоніння. З грузинських джерел хрест опинився у св. Шушанік. Відчуваючи наближення смерті, вона передала його своєму духівнику Андрію. Щоб урятувати святиню від наруги в смутні часи, той взяв його й переніс в область Тарон у Вірменії.

Хрест святої Ніни зберігався у вірменського воєводи 175 років, у монастирі Ванадад – понад 450 років, у Карсі – 164 роки. За одними відомостями, цар Давид 1125 року знайшов його в місті Ані й переніс у Мцхету. За іншими джерелами, в 1239 році грузинська цариця Русудан звернулася до монгольського полководця Чармагану, який захопив місто Ані, де в той час перебував хрест святої Ніни, і попросила повернути його в Грузію. Чармаган задовольнив прохання цариці, і хрест повернувся до Светіцховелі.

У 1746 році за наказом царя Теймураза II, щоб уникнути наруги, хрест сховали в фортеці Ананурі. Звідти 1749 року митрополит Тифліський Роман таємно переправив хрест царевичу Бакару. У 1801 році його онук, Георгій Олександрович, підніс хрест імператору Олександру I. Потім хрест святої Ніни як надбання Грузинської Церкви відправили з почестями в Сіонський кафедральний собор у Тбілісі. Відбулася ця подія в 1801 році.

Святий хрест, у супроводі духовних осіб і охорони по всьому шляху проходження шанували урочистими богослужіннями при величезному скупченні народу і військовому параді. Святиню зустрічали представники духовенства всіх релігійних конфесій міста.

І так донині, з невеликими перервами, хрест св. Ніни зберігається в Сіонському соборі.

Там він розміщений поруч із вівтарем у спеціальному ковчезі, прикрашеному срібними візерунками. Навколо хреста можна побачити медальйони, вони також зроблені зі срібла й оповідають про життя і чудеса святої Ніни. Це наказав зробити цар Вахтанг III. На складені зображені шість фрагментів її житія: явлення Пресвятої Богородиці перед св. Ніною в Сіоні; передача хреста з виноградної лози Пресвятою Богородицею св. Ніні; сон св. Ніни на березі озера і передача їй пергаменту з 10 главами св. Євангелія небесним посланцем; блискавка вражає ідола Армазі за молитвою св. Ніни; зцілення хрестом царевича.

До хреста можна підійти і прикластися. На поклоніння його виносять 27 січня і 1 червня.

Поклонитися хресту святої Ніни приїжджають православні паломники не тільки з усіх регіонів Грузії, але й з інших країн. Вони вірять, що, як колись за життя святої Ніни, її хрест освятить їхнє життя, подарує здоров’я і щастя.

Згадавши про хрест св. Ніни, не зайвим буде згадати і Бодбійський монастир, де лежать її мощі.

За переказами, раніше на території монастиря була церква Св. Ніни, яку після смерті просвітительки побудував тут цар Міріан. Церкву цю багато разів перебудовували грузинські монархи. У ній вінчали на царство багатьох кахетинських царів.

У другій половині XVIII століття відомий духовний діяч Іван Бодбійський заснував багаточисельний монастир. Могила св. Ніни розташована всередині монастиря. Цар Міріан хотів принести її останки в Светіцховелі, але 200 людей не змогли зрушити з місця її труну. Цар побачив у цьому волю Божу і поховав її в Бодбі, а дружині своїй, цариці Нані, заповідав: «Після моєї смерті поділи царську казну на дві частини і пожертвуй одну половину на прикрасу могили св. Ніни».

У перші роки радянської влади монастир не чіпали, але в 1924 році урядовою постановою він був закритий і на його місці влаштували лікарню. Монастирське життя в Бодбі відновилося тільки в 1991 році.

Маріам Сараджишвілі

Джерело: