У день пам’яті святителя Василія Великого пригадалось знайомство з його дивовижною роботою «Бесіди на Шестоднев». Щоправда, почалося воно з розпачу. Мова та зміст викликали нерозуміння. Товща років та культурних відмінностей змушувала знов і знов повертатися до прочитаного. Аж раптом крізь цю твердь почали пробиватися тонкі промені. Не розпізнати їх було неможливо: захоплення – ось чим пронизані «Бесіди на Шестоднев»! Душа попрямувала до цих маяків, і густа інтелектуальна темрява почала розсіюватися…

У своїй праці з тлумачення перших розділів Книги Буття святитель Василій розгортає величну картину Всесвіту, створеного Богом. І показує, що все в ній – від травинки до небесного світила – сповнене змісту та доцільності. Наведені великим екзегетом приклади із живої та неживої природи підтверджують: кожен елемент цього світу досконалий та гармонійно з’єднаний з іншими. А краса створінь виразно свідчить про Творця.

Останньою з усіх живих істот створюється людина. Її походженню присвячена бесіда 10-та. І починається вона із зауваження про те, що людина не знає саму себе. «Якщо наш розум нерозвинений, якщо ми не вдумуємось у будову свого єства, то ми не знаємо, хто ми і чому існуємо. Ми ставимося до себе з великою зневагою…, не знаючи того найменшого, що міститься в нас». Василій Великий зазначає, що, приділяючи увагу вивченню свого тіла, людина схильна нехтувати дивом, яке містить її душа. Але навіть через тіло можна прийти до Бога. «Дивовижне пізнання Тебе через мене», – каже Давид. «Пізнаючи всю свою складність і те, з якою мудрістю влаштоване моє тіло, через це крихітне створіння осягнув великого Творця».

“Якщо наш розум нерозвинений, якщо ми не вдумуємось у будову свого єства, то ми не знаємо, хто ми і чому існуємо. Ми ставимося до себе з великою зневагою…, не знаючи того найменшого, що міститься в нас“

Розмірковуючи про творчий акт створення людини Богом, святитель Василій показує відмінність цього процесу від усіх попередніх: «Він не сказав, як про решту: «Нехай буде людина!» Усвідом же свою гідність. Він не проголосив твою появу наказом, але висловив міркування про те, як належить з’явитися гідній істоті… Чому Він не сказав: «Створю», але «Створимо людину»? …аби ти прославив Отця в Сині, і Сина у Святому Дусі».

“Чому Він не сказав: «Створю», але «Створимо людину»? …аби ти прославив Отця в Сині, і Сина у Святому Дусі”.

У чому ж створена людина подібна до свого Творця? «Я розрізняю двох людей. Одну, яка з’являється, та іншу, яка ховається під тією, що з’явилася, тобто невидиму, це людина внутрішня … Те, що перебуває поза (мною), – це не особисто «я», але це «моє». «Я» – це розумний початок душі… Тому тіло – це ніби знаряддя людини, знаряддя душі; словом «людина» позначається душа як така». Вказуючи на перевагу в розумі та владу над іншими живими істотами, даровані Богом, автор «Бесід» закликає людей приборкувати пристрасті та розумно використовувати свою могутність. А Господнє благословення «рости, розмножуватись і наповнювати землю», розглядає і через зв’язок із природним світом, і через відмінність від нього: «…Він зробив так, що ми наповнюємо її (землю – авт.) як володарі й наповнюємо її за (певним) задумом… Ось благословення, ось законодавство, ось гідність, дана нам від Бога».

«Я» – це розумний початок душі… Тому тіло – це ніби знаряддя людини, знаряддя душі; словом «людина» позначається душа як така”.

Звертаючись до слів Книги Буття «І створив Бог людину; за образом Божим створив її», архієпископ Кесарійський вказує на неповноту цього свідчення. Адже раніше волевиявлення Господнє містило два елементи – образ та подобу. Розкриваючи зміст цього умовчання, святитель Василь стверджує: образ Божий людина отримує при народженні, а подоби має досягти власними зусиллями. «Обдарувавши нас здатністю уподібнюватися Богу, Він надав нам самим бути трудівниками в уподібненні Богу, щоб ми отримали за (цю) працю винагороду, щоб ми не були інертними речами, подібно до портретів, створених рукою художника, щоб плоди нашого уподібнення не принесли похвали кому-небудь іншому. Адже «за образом» я володію буттям істоти розумної, «за подобою» я роблюся, стаючи християнином». Так, показує Василій Великий, Творець відкриває перед людиною шлях удосконалення, що веде до Царства Небесного.

«За образом» (Божим – авт.) я володію буттям істоти розумної, «за подобою» я роблюся, стаючи християнином“.

Минуло 17 століть. Змінилося життя, мова, прийоми роботи з аудиторією. Сьогодні Василія Великого називали б коучем, а його бесіди – майстер-класами. Але чи змінилася з того часу сутність людини, яка відпала від Бога? Чи зуміла людина перемогти «міріади, легіони диких звірів», що живуть у ній самій? Те, що зараз відбувається з нами, відповідає на це запитання. Але якщо попри все «…ти зробився подібний до Бога своєю добротою, терпінням, послухом, любов’ю до брата і ближніх; ти ненавидиш зло і пригнічуєш гріховні пристрасті, аби придбати право володарювати», тоді тебе насправді можна назвати причиною створення Всесвіту і його духовним та смисловим центром.

Тетяна Правдива

Джерело: