28 листопада розпочинається Різдвяний піст. Його ще називають Пилиповим, тому що в заговінні (останній день перед постом) святкується день пам’яті святого апостола Пилипа.

Цей піст, як і Успенський, має визначені хронологічні рамки. Різдвяний піст завжди починається 15 листопада за Юліанським календарем (28 листопада н. ст.) і закінчується 25 грудня за Юліанським календарем (7 січня н. ст.) у велике двонадесяте свято Різдва Христового після Божественної літургії.

Піст цей радісний. Мета його – підготувати душу та тіло, очистити та освятити їх для гідної та прекрасної зустрічі великого свята Різдва Христового, яке для православного християнина є другим за значенням святом після Великодня.

Головне завдання православного християнина в піст – заглиблення в молитву, покаяння, сповідь та причастя Тіла й Крові Христових, добрі справи.

Якщо говорити про харчовий бік питання, то найкраще купити собі православний календар, у якому малюнками позначено те, що можна їсти щодня і що не можна. Чому так?

Різдвяний піст не суворий. Можна їсти рибу та інші морепродукти. Однозначно не слід їсти молочні продукти, м’ясо та яйця.

У середу та п’ятницю заради Страстей Христових не їдять навіть рибу та морепродукти. В інші дні потрібно уважно дивитися календар.

Річ у тім, що в Різдвяний піст завжди велика кількість свят і днів пам’яті святих, яким визначено полієлей або навіть всеношну. До прикладу, два перші дні посту – це поліелейні служби. 28 листопада – преподобного Паїсія (Величківського), 29 листопада – апостола та євангеліста Матвія. У суботу (за бажанням настоятеля) можна відслужити поліелей преподобному Варлааму, ігумену Печерському, неділя – це неділя, а  понеділок, 4 грудня, – ввелике двонадесяте свято Введення у храм Пресвятої Владичиці нашої Богородиці та Приснодіви Марії. А далі – благовірного князя Олександра Невського, великомучениці Катерини, апостола Андрія Первозванного, великомучениці Варвари, преподобного Сави Освяченого, святителя Миколая Чудотворця, святителя Спиридона Триміфунтського та інших улюблених нами святих. Тому, якщо говорити про будні посту, краще заглядати у православний календар і своє харчування співвідносити з ним.

Також хочеться нагадати всім нам, що Різдвяний піст ділиться на дві нерівні частини. Перша частина – з 28 листопада до 2 січня. Постимо, як вище було сказано. Друга ж частина, як про це пишеться в Статуті: «Від 20-го числа (мається на увазі 2 січня за новим стилем. – Прим. авт.), навіть до 25-го (7 січня н. ст. – Прим. авт.), якщо субота і неділя трапиться, не дозволяємо на риби». Тобто ці п’ять днів постимо як у Великий піст: рослинна їжа з олією.

Сьогодні одним із найактуальніших залишається так зване календарне птання.

Українська Православна Церква продовжує здійснювати свої богослужіння у хронології Юліанського календаря. Він іще називається в народі «старим». Тобто Різдво Христове ми святкуємо, як і завжди, 25 грудня за старим стилем (7 січня за новим стилем).

Календарне питання тільки на перший погляд легке питання. Це для людини малоцерковної, можливо, не буде різниці, коли святкувати. Якщо в такої людини святкування Різдва Христового зав’язане лише на перегляді голлівудських фільмів, які досить мало стосуються Христа, і на поїданні різних страв за столом, то, звісно, для неї різниці мало.

Але якщо ти церковна людина, яка святкує дні пам’яті святих, Неділі святих праотець і отець, Різдвяний святвечір і саме Різдво Христове, то різниця величезна!

Бо на календарі зав’язане богослужіння. А це ціла струнка гармонійна будівля, що століттями існує для того, щоб через нього душі людські здобули благодать Святого Духа, з’єднувалися з Богом і через те рятувалися.

І навіщо його руйнувати? Це схоже на те, якіби хтось захотів зруйнувати власний будинок і побудувати його по-новому. Чи пішов би хтось на такий ризик? Гадаю мало хто. А якби й пішов, то лише після дуже серйозного обмірковування питання.

Так і тут. Церква живе соборним розумом. І календарне питання вимагає дуже серйозного вивчення, яке має відбутися без віянь миттєвої моди чи тиску зовнішніх сил.

А навіщо руйнувати будівлю, в якій ми живемо та рятуємось, жили та рятувалися сотні поколінь наших предків? Набагато важливіше, мені здається, зберегти їхній духовний досвід і передати далі – нашим нащадкам. Адже ми точно знаємо, що саме в цій календарній традиції та в цій Церкві люди рятувалися та ставали святими. То чого ж нам іще треба? Не будемо ж революціонерами-руйнівниками, але будемо добрими хранителями батьківських переказів, підемо за нашими святими слід у слід світлою дорогою православних богослужінь, яка веде нас у Царство Небесне.

Протоієрей Андрій Чиженко

Джерело: