На п’ятому тижні Великого посту у храмах звершується особливе богослужіння, яке називають Стоянням Марії Єгипетської, або Маріїним стоянням

Це тривала служба, яка відбувається тільки раз на рік. На ній повністю прочитують Великий канон Андрія Критського (у перший тиждень Великого посту канон читали невеликими частинами з понеділка по четвер). Також у храмі цього дня ми чуємо житіє святої Марії Єгипетської.

Цей текст, на думку святих отців VI Вселенського собору (692 рік), а саме тоді була складена служба з Великого покаянного канону преподобного Андрія Критського і житія Марії Єгипетської, здатний дати надію й тим, хто вважає, що перебуває в жахливому стані, і тим, хто не вірить, що здатний гідно завершити піст і зустріти Воскресіння Христове. Маріїне стояння – це служба, яка втішає стражденних і водночас спонукає вірян продовжувати подвиг посту й покаяння.

ЖИТІЄ МАРІЇ ЄГИПЕТСЬКОЇ

Вона народилася в невеликому єгипетському селі. Коли Марії виповнилося дванадцять років, вона покинула рідну домівку. Одержима тілесною пристрастю, дівчина вирушила в Олександрію і стала блудницею. Марія віддавалася розпусті нестримно і ненаситно, як за мзду, так і добровільно. Понад 17 років вона не знала меж у своїй розпусті. Одного разу, побачивши безліч лівійських паломників, які відправлялися в Єрусалим, щоб поклонитися Хресту Господньому, Марія вирішила примкнути до них.

Жодних благочестивих намірів жінка не мала, навпаки, розраховувала, що в клієнтах не буде нестачі, і в Єрусалимі завжди знайдеться з ким “весело провести час”. Своїм тілом вона розплачувалася за їжу, за постій, за провезення на кораблі. Але коли в день свята Воздвиження Хреста Господнього Марії раптом захотілося разом із натовпом паломників увійти в храм Воскресіння Христового, вона не змогла цього зробити. Не тільки натовп вірян відтискував її від входу, але і якась незрозуміла сила не пускала, не дозволяла переступити поріг храму. Вона спробувала увійти один, другий, третій раз, але коли і вчетверте їй щось перешкодило опинитися в храмі, жінка відступила. Знесилена, вона розгублено стояла біля входу і ставила собі запитання: “Чому так? Я хочу бути там, всередині”. Відповідь напрошувалася сама собою. Усвідомивши, хто вона є, чим живе, до чого прагне, зрозумівши, що власний гріх не дозволяє їй доторкнутися до Животворного Хреста Господнього, Марія несподівано розплакалася. Стоячи в притворі храму, ридаючи про свої гріхи, вона побачила перед собою ікону Богоматері. Марія звернулася до Богородиці, благаючи заступитися перед Христом, який ніколи не гребував грішниками. У своїй молитві Марія обіцяла «не оскверняти себе більш плотською поганою і відректися від світу». І ось вона відчуває, що молитва почута. Преображена Марія біля Хреста Господнього. Обличчя залите сльозами. Вони нескінченним потоком течуть з утомлених очей, а в голові запитання: «Як жити далі? Як вимолити прощення?» Так само несподівано вона почула голос: «Іди за Йордан, там знайдеш блаженний спокій».

За Йорданом, у пустелі, абсолютно одна, сорок сім років відчуваючи страшні спокуси, Марія благала про прощення. Сорок сім років під палючим сонцем свята плакала над своїми гріхами і не мала потреби у воді та їжі.

Тому, коли чернець Зосима – очевидець життя Марії Єгипетської, бажаючи побачити «святу людину, що перевершила його в трезвінні та духовному подвигу», прийшов у зайорданську пустелю, то в чорній тіні він не впізнав ані жінки, ані навіть людини.

Коли ж «тінь» стала стрімко від нього віддалятися, він кинувся її переслідувати. Лише після того, як немічний старець став благати пустельника не тікати, почорніла від сонця людина сама звернулася по допомогу. Марія, яка не підозрювала про досягнуту нею святість, звернулася до ченця на ім’я назвала його пресвітером і попросила у Зосими плащ, щоб прикрити наготу і підійти під благословення.

Довго вони стояли на колінах один перед одним повторюючи: «Благослови». А потім Зосима попросив Марію помолитися за весь світ і за нього. Обернувшись на схід і піднявши руки до неба, Марія шепотіла молитву. Її тіло майже на півметра піднялося від землі.

Ще більше був вражений чернець Зосима, коли Марія розповідала йому про своє життя. Неосвічена жінка, яка ніколи не тримала в руках книги й на самоті провела в пустелі півстоліття, з легкістю цитувала Святе Письмо і псалми. А головне, гірко оплакувала свій гріх.

Через рік, у четвер Страсної Седмиці, коли церква згадує Таємну Вечерю, свята прийшла до Йордану. На очах у старця перехрестила воду і перейшла річку, як по суху, щоб причаститися. Старець Зосима сумував лише про те, що не знав імені подвижниці.

Минув рік. Зосима знову в пустелі. Він стоїть біля висохлого струмка, де вперше зустрів самітницю. Перед ним її тіло зі складеними хрестоподібно на грудях руками. І в головах на піску послання: «Погреби, авво Зосима, на цьому місці тіло смиренної Марії». Так Зосима дізнався ім’я святої. Він поховав подвижницю, а лев, що прийшов з пустелі, допоміг викопати могилу для преподобної Марії. Це сталося в 522 році.

ЯК МАРІЯ МАГДАЛИНА ПЕРЕТВОРИЛАСЯ НА МАРІЮ ЄГИПЕТСЬКУ

Житіє святої Марії Єгипетської, автором якого став Єрусалимський патріарх Софроній, знайшло свій відбиток у богослужінні та іконопису.

У церковному мистецтві, завдяки існуючій з VII століття службі, Марія Єгипетська нарівні з Андрієм Критським стала шануватися як «наставниця в покаянні» і зображуватися на іконах разом із ним.
У художній літературі, фольклорі, живопису, скульптурі образ святої також знайшов свій відбиток. Велику роль в цьому зіграла «Золота легенда» (1255 рік) Якова Ворагинського, яка поступалася за популярністю в середньовічній Європі лише Біблії. Одне з двохсот житій, що містяться в книзі, присвячено Марії Магдалині. І хоча мироносиця Марія Магдалина це свята, що жила п’ятьма століттями раніше Марії Єгипетської, автор (який не знав ні грецького, ні івриту) запозичує для своєї розповіді деякі мотиви житія Марії Єгипетської. Він адаптує їх, приписує Марії Магдалині деякі з рис Марії Єгипетської. У «Золотій легенді» Марія Магдалина зображена як блудниця, яка розкаялась, прийшовши до Христа і усвідомивши свою гріховність, подвизалась у пості та молитві в пустелі. Тридцять років ангели щодня приносили до печери, де вона жила, просфори.

«Золота легенда» надихала скульпторів і живописців епохи Відродження. Тому Марія Магдалина у скульптора Донателло, в картині Тиціана, зовні нагадує Марію Єгипетську. В Євангелії нічого не сказано про те, що Марія Магдалина була блудницею або жила в пустелі, але популярність «Золотої легенди» перетворила персонажа Нового Завіту в середньовічну подвижницю. Образ Марії Єгипетської знайшов відбиток і в літературі Нового часу.

Православна Церква вшановує пам’ять преподобної Марії Єгипетської 14 квітня за новим стилем, а також у неділю п’ятого тижня Великого посту.

Джерело: