СВЯТО ОПТИМІЗМУ
У Неділю третю після Великодня, коли Церква згадує святих жінок-мироносиць, ми звертаємо особливу увагу на наших сучасних мироносиць – усіх православних жінок.
Але саме цього року і цього нелегкого для всіх нас часу хочеться звернути увагу на те, що Неділю святих жінок-мироносиць можна назвати ще й святом християнського оптимізму.
Адже що означає латинське слово optimus? Воно означає «найкращий». А яка для православного християнина найкраща подія? Звісно, Свято зі свят і Урочистість з урочистостей – Світле Христове Воскресіння.
І цей великий оптимізм дуже точно відображається в Каноні Пасхи преподобного Іоанна Дамаскіна: «Же́ны с ми́ры богому́дрыя в след Тебе́ теча́ху: Его́же я́ко ме́ртва со слеза́ми иска́ху, поклони́шася ра́дующияся Живо́му Бо́гу и Па́сху та́йную Твои́м, Христе́, ученико́м благовести́ша» (1-й тропар сьомий пісні). Перекладемо його: «Жінки Богомудрі з пахощами вслід за Тобою поспішали. Але Кого вони, як смертного, зі сльозами шукали, Тому з радістю вклонилися, як живому Богу, і Пасху таємничу учням Твоїм, Христе, благовістили».
Розглянемо цей тропар. У ньому, по суті, у стислій формі сказано головне про жінок-мироносиць, що нам слід знати: жінки, які служили Христу, йшли здійснити останній обряд над покійним, і не просто покійним, а вбитим страшним і дуже жорстоким способом «злочинцем», який вчинив, на думку юдеїв, «найважчий злочин», «видаючи себе за Месію». Жінки йшли помазати мертве тіло. Ішли в жахливому тяжкому смутку. І раптом, як дуже точно сказано в Каноні Великодня, вони зі сльозами бажали помазати світом мертве тіло, але натомість зустріли Живого Бога і з радістю вклонилися Йому. І Воскреслий Господь благословив їх бути апостолами для апостолів, стати провідниками цієї великодньої радості, в якій міститься все Святе Євангеліє: «Христос Воскрес! Воістину Воскрес!”.
Так і ми дуже часто помиляємось, що світ цей – наш весь всесвіт, наш закінчений будинок, з «вічною» стелею та міцними «стінами». І все це буде вічно. Але ми помиляємось! Неймовірно помиляємось. Господь Милосердний відокремлює нас від цього світу. Відокремлює смертю. Попущенням страждань, хвороб, воєн. Він не хоче, щоб ми вросли у цей світ із коренем. Він бажає, щоб ми зрозуміли: між нами і цим світом є ще Сам Він, Який благословив, щоб у цьому світі та в нас самих був знищений гріх, який живе у нас та у світі. Бог зцілив нас від нього і бажає, щоб ми більше не в’язли в ньому, але зрозуміли, що в цьому світі потрібно шукати інший світ.
І що і цей світ перетвориться, наче воскресне, стане якісно іншим – як гусінь стає метеликом або як зерно тверде стає живим і м’яким колосом.
Про це урочисто і пасхально свідчить Символ віри: «Чаю воскресіння мертвих та життя майбутнього віку. Амінь». Це останній рубіж, який слід прийняти, щоб переступити в нову реальність. Про нього також найбільше співається в тропарі Великодня: «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть поправ, і сущим у гробах Живот дарував!».
Ми – ці сущі у гробах. Ми живемо в труні власних пристрастей і хочемо залишитися в цій мерзенній темній, але такій, що здається нам затишною, труні. Але Христос нам уже дарував Життя – вічне життя. І веде нас крізь світ – у вічне Безперервне Воскресіння, у Новий Горній Град Єрусалим. Як сказано у «Православній енциклопедії»: «Час має початок та кінець. Згідно з Божественним Одкровенням, після закінчення земної історії, коли настане “та незмірна і непротяжна межа часу”, “остання і крайня вершина, після якої не залишається нічого”, світ переступить межу, за якої часу вже не буде (Одкров. 10:6). “Тоді ж… станеться розкладання всього на елементи, і при перекладанні цілого зміниться і людське з тлінного і землистого на безпристрасне і вічне”. За межами седмічного часу розпочнеться символічний восьмий день і все створіння, включаючи видимий світ, долучиться до Божественної Вічності. Це перетворення відбудеться, як і за початкового творіння, миттєво (1 Кор. 15:52). У найтісніше єднання з Божественною Вічною вступить тварна Вічність ангелів. Динамічна участь у вічному житті Творця є суттєвим аспектом нескінченного процесу обожнення всієї тварі».
Цей знайомий світ зміниться. Згадаймо «Апокаліпсис»: «І зірки небесні впали на землю, як смоківниця, приголомшена сильним вітром, упускає незрілі свої смокви. І небо зникло, звівшись як сувій; і всяка гора та острів рушили з своїх місць» (Об’явл. 6:13, 14).
І пекло, мабуть, настане саме для тих, хто надто закохався у цей світ та побажав у ньому залишитися. Але залишитись буде вже неможливим. Світ увійде до фази іншого Восьмого Дня.
У цьому і, можливо, буде пекло для людей: бажання залишитися в старому світі, якого вже не буде. Тому що, очищений від гріха, він стане зовсім іншим.
А ті, хто любив Великдень, ті, хто жив Світлим Христовим Воскресінням тут, на землі, з великою радістю увійдуть до Вічної Пасхи праведників, тому що серце і душа їхні стали ще тут частиною Її: «І побачив я нове небо та нову землю, бо колишнє небо та колишня земля минули, і моря вже нема. І я, Іоанн, побачив святе місто Єрусалим, нове, що сходить від Бога з неба, приготоване як наречена, прикрашена для чоловіка свого. І почув я гучний голос із неба, що каже: Ось скинія Бога з людьми, і Він буде мешкати з ними; вони будуть Його народом, і Сам Бог із ними буде Богом їхнім. І Бог витре всяку сльозу з їхніх очей, і смерті не буде вже. Ні плачу, ні крику, ні хвороби вже не буде, бо колишнє минуло. І сказав Той, Хто сидить на престолі: Ось творю все нове. І каже мені: Напиши; бо ці слова істинні й вірні» (Одкров. 21:1–5). Іоанн Богослов додає: «Це свідчення каже: їй, прийду скоро! Амінь. Їй, прийди, Господи Ісусе! (Одкров. 22:20).
Ось чим нам усім треба жити! Крізь темряву та смуток цього світу йти неухильно, несучи дорогоцінне миро свого серця – віру, надію та любов – до Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа, Який з кожною хвилиною буття наближає нашу зустріч і входження до цього нескінченного небесного світу пасхальної радості.
У цьому є великий оптимізм. Вища та єдина наша мета. Хто це зрозуміє, буде щасливий і щасливий завжди. Тому що святе місто Єрусалим, нове, що сходить від Бога з Неба, приготоване як наречена, прикрашена для чоловіка свого, чекає на нас.
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
Святі жінки-мироносиці, моліть Бога за нас!
Протоієрей Андрій Чиженко




