Цієї суботи, 22 червня, ми святкуємо свято-супутник Дня Святої Трійці –  Троїцьку батьківську суботу, коли поминають усіх від віку спочилих православних християн.

Примітно, що поминальних субот такого масштабу церковний статут знає лише дві – вищезгадану Троїцьку та Вселенську батьківську (м’ясопусну) суботу, що святкується перед Неділею м’ясопусною, про Страшний суд. Звісно, це дуже логічно й тематично пов’язано зі святами: у першому випадку – з Днем Святої Трійці, у другому – з Неділею про Страшний суд.

Напередодні П’ятидесятниці, сходження Святого Духа на апостолів і дня народження Новозавітної Церкви ми згадуємо всіх померлих членів Церкви і тим самим виявляємо зв’язок між Церквою Небесною та Церквою Земною. Адже обидві вони складають єдину Церкву, започатковану біля престолу Святої Трійці Отця і Сина і Святого Духа. У другому випадку ми бажаємо доброї відповіді на Страшному Суді нашим дорогим покійним.

Усі інші дні поминань встановлені дещо з інших причин. Радониця та Димитрівська батьківська субота – це традиції, що виникли в історичному розвитку східних слов’ян. А встановлення великопісних поминальних субот (їх зазвичай три) випливає з тих передумов церковного статуту, що будь-якої суботи, коли не передбачене бденне або полієйлейне свято, можна здійснити заупокійне богослужіння з благословення настоятеля. Адже субота традиційно – день спокою. Так перекладається єврейське слово Шабат. Ми ж – члени земної Церкви – бажаємо упокоєння в Царстві Небесному нашим спочилим близьким, родичам і взагалі всім православним християнам.

Але про що б хотілося поговорити у Троїцьку батьківську суботу. Церква надає смерті дуже важливого значення. Тому ми – православні християни – не можемо ставитися до смерті як до чогось страшного, жахливого. Ми не повинні панікувати та боятися її. Ми повинні мати страх Божий і надію на Воскреслого Господа нашого Ісуса Христа. У Ньому воскресаємо й усі ми. І в Ньому перемагаємо смерть і всі ми.

Вдивимось у церковний календар. Якщо не брати до уваги Різдво Пресвятої Богородиці та святого Іоанна Хрестителя (їхні дні народження святкують із причин, пов’язаних із втіленням-людством Спасителя), майже всі дні пам’яті інших святих – це їхні смерті. Дні, коли угодники Божі возз’єдналися з Господом, Який увів їх у Царство Небесне. Яскравий приклад – Успіння Пресвятої Богородиці. Тому кожен день пам’яті святих – це неначе мала пасха і для нас, і для них насамперед.

Тепер розглянемо церковні обряди, пов’язані із помиранням і смертю.

Вони пов’язані, на мій погляд, насамперед зі Святою Євхаристією – Тілом та Кров’ю Христовими. Тобто сам чин відспівування померлого не повинен бути окремим обрядом, виконаним над людиною. Він важливий, але це далеко не все!

Як висловився один священник, духовний розвиток людини видно по Євхаристії. Чи сповідається людина, чи причащається? Чи бере участь у Літургії? Чи потрібен людині Живий Бог як такий? А не просто як якийсь апарат з виконання бажань на кшталт «завантажив гроші і отримав шукане».

Так ось сам процес помирання та смерті насамперед має бути пов’язаний із Євхаристією. Перед смертю до помираючого слід покликати священника для сповіді та причастя Тіла й Крові Христових. Це, можливо, найважливіша річ, яка дозволить людині з Божою допомогою увійти в Царство Небесне. Потрібно також здійснити над помираючим Таїнство Єлеосвячення (соборування в народі). За помираючого замовляють сорокоусти. Його згадують на Літургіях, за нього приносять безкровну жертву. Служать молебні за нього. Можна подати в монастир записочки. Наприклад, на поминання у так званій невсипній Псалтирі, коли ченці, змінюючи один одного, безперервно читають Псалтир із поминанням записок про здоров’я і за упокій.

Коли людина помре, то в ідеалі закликають священника. Над тілом служать панахиду чи літію. Потім його вносять у храм. Над тілом читають  цілу ніч Псалтир. На ранок служать Літургію, потім відспівування, і після цього передають тіло землі в спеціально освяченому місці – цвинтарі. Потім вже за покійного знову подають сорокоусти, панахиди тощо.

Тобто Церква цілком і невпинно опікується помираючою людиною, знаючи, що та дає останній і важкий бій бісам і власним пристрастям. Церква робить усе, щоб ми змогли очиститися від гріха й увійти до Царства Небесного.

Попрацюймо ж, браття і сестри, заради цієї великої мети! Щоб і нам самим потрапити туди. І щоб наші молитви та добрі справи послужили певним чудовим паливом для наших дорогих померлих.

І головна справа тут – це, звісно, ​​Свята Євхаристія.

Дай Боже, щоб наші улюблені покійні потрапили до раю. І щоб ми з ними зустрілися там – у Царстві Небесному, у блаженних горніх обителях біля престолу Отця і Сина та Святого Духа. Йому честь і поклоніння, і слава нині й повсякчас і на віки віків. Амінь.

Протоієрей Андрій Чиженко

Джерело: