11 вересня Православна Церква згадує Усікновення глави Пророка, Предтечі та Хрестителя Господнього Іоанна.

Що ж хочеться сказати цього дня? Ми бачимо в євангельських подіях, пов’язаних зі смертю святого Іоанна Хрестителя (див. Мт. 14:1–13 і Мк. 6:14–30), великий конфлікт, який тягнеться століттями-тисячоліттями, між небом і землею – між Божою правдою та світом. Між чеснотою та гріхом.

Верховний ангел повстає на Бога – свого Творця, і стає сатаною. Каїн убиває свого рідного брата Авеля. Святий пророк Мойсей, що спустився з гори від лиця Божого й голосу Господнього, побачивши статую золотого тільця та гидоту язичницької розпусти народу, розбиває святі кам’яні скрижалі. Святого пророка Єремію його ж одноплемінники-юдеї вбили в Єгипті. Святого пророка Ісаю за наказом безбожного царя Манасії перепилили дерев’яною пилкою. Отця Іоаннова – пророка Захарію – воїни Ірода вбили між жертовником та храмом.

Зрештою, смерть Іоанна Хрестителя. Зрештою, смерть Самого Христа.

Грішний світ завжди намагатиметься занапастити Божу правду, заткнути їй рота, засліпити, вирвати язик у святого проповідника, відрубати правицю у святого письменника, як це було з Максимом Сповідником та Іоанном Дамаскіним.

Але проповідь триває. І Церква Господня стоїть. І діло Боже звершується. Іоанн Хреститель, який був Предтечею Господнім на землі, стає Предтечею Господнім і в пеклі, проповідуючи тим, хто там перебуває, швидкий прихід Месії.

І на ньому збуваються великі слова Спасителя: «…Але й волосина з вашої голови не пропаде…» (Лк. 21:18). І його чесна глава стає посудиною благодаті Святого Духа і великою святинею християнства, яка й донині подає Божою силою зцілення стражденним людям.

Світ завжди намагатиметься заглушити голос совісті. Тому що світові хочеться пиячити, буйствувати, красти, блудити й чинити перелюб, надиматися в марнославстві та впиватись гординею у владі. Грішний світ намагається вбити в собі Бога і всіх тих, через кого чути Його голос.

Навіть мовчання Праведника страшне для нього. Саме буття Праведника у світі йому нестерпне.

Чому? Тому що голос совісті не заглушити ні в собі, ні в інших, ні у світі Божому. Він завжди звучатиме і завжди говоритиме, що гріх і темна насолода ним – це лише тонка й слабка короста, яка згорить у вогні та зникне, і не залишиться більше нічого, як тільки ти і Бог.

І ось пекло почнеться тоді, коли ти у світлі Божественної сяючої слави побачиш, що ти брудний, темний, нечистий, голий і потворний. І усвідомлюєш, що ніколи не зможеш бути з Богом, бо ти не очистив себе до тієї міри, щоб Він увійшов до тебе. Ти сам цього не схотів. Ти сам зачинив двері у своє внутрішнє пекло. І ось тоді почнеться цей геєнський вогонь від того, що ти знатимеш, що винен тільки ти і ніхто інший, що ти водночас і хочеш бути з Богом, але й не хочеш, і не можеш бути з Ним. Тому що бруд гріха став для тебе ріднішим, ніж сяйво чесноти. Так сталося з Іродом, який пішов на повідку своїх пристрастей: пияцтва, ненажерливості, перелюбу.

А Церква Божа стоїть. І на землі їй властиво бути гнаною. Так було за всіх часів. Так і зараз. І нема чого тут дивуватися. Ти головне це зрозумій. І будь у ній. Якщо треба буде служити не в храмах, а на столах, то треба служити на столах. Якщо треба буде бігти, біжи. Сидіти у в’язниці, сиди. Переписувати Біблію від руки до зошита в лінійку, як це було за радянських часів, переписуй. Якщо треба буде зійти на свій власний хрест, що ж робити, повз нього не пройдеш,  вклади свій розум у Христа і йди.

Ми й так розіп’яті на хресті з часу та простору. І якщо Бог поставив нас саме у цій системі координат просторово-часового континууму, то ти подумай: для чого Він тебе тут поставив?

А світ намагатиметься бороти тебе. Але ти маєш для себе зрозуміти, з ким ти – зі сластолюбним перелюбником Іродом, з марнославними нарцисичними спокусницями Іродіадою та Соломією, із закоханими у власну владу над народом і уявну «святість» Анною та Каяфою, з Юдою, що продав Христа за квартирку в Єрусалимі? Чи зі святим Іоанном Предтечею, апостолами, Пресвятою Богородицею, мучениками і, нарешті, із Самим Христом?

Якщо з Христом, тоді полюби скорботи, гоніння та страждання, бо зуби левів та мечі катів відтинають не лише члени від тіла, але й гріх від душі.

Отже радуйся тому, що й тобі Господь дозволяє хоч трохи постраждати за Нього. Увійти до Його подвигу, як входили сотні поколінь святих, які досягали через те блаженного Царства Небесного.

Гоніння та скорботи – це сито в руках Бога, що відокремлює гріх від чесноти в тобі. Якщо вони відбуваються з тобою, радій! Бог з тобою. Він тебе не залишив.

Святий Пророче, Предтеча та Хрестителю Господній Іоанне, моли Бога про нас!

Протоієрей Андрій Чиженко

Джерело: