У підготовчі тижні перед Святою Чотиридесятницею святі отці немов поставили у центр недільного всенічного бдіння два піснеспіви. Їх співають  на полієлеї виразно, під вихід духовенства із запаленими свічками з вівтаря.

Вірші «Покаяння відкрий двері, Життєдавче…» співають після читання Євангелія і «Воскресіння Христове бачивши» – кульмінаційних моментів служби. При цьому всі, хто молиться у храмі, стають на коліна. Чому?

Для граничної концентрації уваги на віршах цих молитов. Для того, щоб вони проникли у душу та серце і налаштували на Великий піст, дали нам правильний старт.

Про що 136-й псалом? Його ще називають “На річках Вавилонських …”. У VI столітті до Різдва Христового за безбожність і гріхи, а особливо за відступ від істинної віри в Бога вавилоняни на чолі з Навуходоносором майже повністю руйнують Єрусалим, а заразом і Єрусалимський храм – єдине місце на землі, встановлене Господом, де євреї могли звершувати богослужіння. Це духовне серце іудеїв. І більшість євреїв виганяють у полон, у Вавилон, де примушують їх до тяжких сільськогосподарських робіт з копанням каналів, потрібних для аграріїв у посушливому кліматі, на річках Вавилонських – Тигр та Євфрат. Але найболючішим для тодішнього старозавітного іудея було духовне рабство – язичницького Вавилону над ним.

Це можна порівняти з останнім підготовчим тижнем перед Великим постом – Неділею спогаду Адамова вигнання. Святі предки Адам і Єва були за гріхопадіння вигнані з раю. І біля його зачиненої брами, яку  охороняв Херувим із полум’яним мечем, вони сиділи й плакали.

Церква пропонує нам для серцевого спогаду ці дві ідентичні теми, щоб ми усвідомили гріх, який живе в нас, і позбулися його. Потім вступили до Святої Чотиридесятниці, як до лікарні, де зцілюються від гріхів.

Як же позбутися гріха? На це запитання відповідають останні вірші 136-го псалма: «Дщи Вавилоня окаянная, блажен, иже воздаст тебе воздаяние твое, eже воздала eси нам; блажен, иже имет и разбиет младенцы твоя о камень».

Тут, звісно, не йдеться про те, що ми маємо якихось немовлят розбивати об камінь. Ці вірші мають символічне духовне значення.

Звернімося до святоотцівської анатомії гріха.

Спочатку йде помисл: думка чи емоція, якими нас ззовні спокушає біс.

Потім людина зупиняє свою увагу на цій думці чи почутті. Це розглядування гріха. У класичному вигляді гріхопадіння Єви: «І побачила жона, що дерево добре для їжі, і що воно приємне для очей і жадане, тому що дає знання; і взяла плодів його та їла; і дала також чоловікові своєму, і він їв» (Бут. 3:6).

Далі відбувається впускання гріха всередину, перетворення бісівської думки ніби на свою думку і вчинення гріха.

Наступний етап – багаторазове скоєння гріха, коли він стає пристрастю, другою натурою, без якої людина не може жити. І якщо вона не покається, то на неї чекає вічна загибель і геєна вогненна, тобто пекло.

Щоб цього не сталося, ми маємо боротися з «немовлятами дочки Вавилона». Вавилон у давнину був відомий своїм розгулом, перелюбом, сатанинським язичництвом, кровожерністю. Тому таке порівняння. Нам потрібно боротися з «немовлятами», зародками гріха, з грішними прилогами, які ще поза нами. Так набагато простіше їх перемогти. І слід розбивати ці прилоги-немовлята об камінь. А камінь у Святому Письмі є символом Господа нашого Ісуса Христа.

Ось як про це оповідає житіє святого мученика Трифона, який після зціленням римської царівни від біснування змусив злого духа відповідати на запитання:

«Тоді святий спитав його знову:

– Хто ж дав вам владу зазіхати на Боже створіння?

Демон, хоч і проти свого бажання, але примушений невидимою силою Божою, мав сказати правду.

– Ми не маємо влади над тими, – сказав він, – які знають Бога і вірують у Єдинородного Його Сина – Христа, за Якого Петро і Павло померли тут, – від цих людей ми зі страхом біжимо, і тільки коли нам буває попущено, ми завдаємо їм зовні легкі спокуси. Які ж не вірують у Бога і Сина Божого і, слухаючи свою пожадливість, творять угодні нам справи, над тими ми отримуємо повну владу, щоб мучити їх. Угодні ж нам справи такі: ідолопоклоніння, хула, перелюб, чарівництво, заздрість, вбивство, гордість; цими та їм подібними справами люди, як мережами, обплутуються, відчужуються від Бога, Свого Творця, і самовільно робляться друзями нам, і разом з нами приймають вічні муки».

Надійний спосіб для православного християнина боротися з бісами та гріхами – розбивати «грішні прилоги-немовлята» об Христа, наче об камінь. Як це зробити? Рецепт простий: читання Святого Письма; улаштування життя на основі заповідей Божих; молитва, піст, добрі справи; покаяння, сповідь, участь у Євхаристії – причастя Тіла та Крові Христових. І тоді ні біси, ні диявол не матимуть над нами жодної влади, бо в нас житиме Сам Господь Ісус Христос.

Протоієрей Андрій Чиженко

Джерело: