Одна з найкрасивіших служб Великого посту – Літургія Передосвячених Дарів. Але оскільки вона відбувається лише під час Великого посту, дуже мало людей з нею знайомі ґрунтовно. Давайте розглянемо деякі цікаві особливості цієї служби.

Як відомо, створення цього богослужіння приписують святителю Григорію Двоєслову, Папі Римському. Наприкінці подячних молитов за Святим Причастям читається тропар йому. Суперечки про те, чи він укладач цієї служби, не вщухають серед науковців уже багато років, але достеменно відомо, що в Римі, де святитель Григорій Двоєслов служив єпископом, приблизно за його часів також була встановлена ​​служба з причастям Передосвяченними Дарами. Вона відбувалася (і відбувається сьогодні в католиків) лише раз на рік – Великої П’ятниці.

Якщо повних Літургій у нас дві – святителя Іоанна Золотоустого та святителя Василя Великого, то Літургія Предосвячених Дарів – одна. Але так було не завжди. У стародавніх рукописах існує й інша служба, її авторство приписують апостолу Якову, брату Господньому (не плутати з повною Літургією ап. Якова, що здійснюється в деяких храмах у день пам’яті святого). Її служили в Єрусалимі та його околицях. До сучасного богослужіння вона не увійшла. Поза православ’ям Літургія Предосвячених Дарів відбувається у монофізитів – у Маланкарськоій церкві (Індія) і, як було вказано вище, у католиків.

Кожен, хто бував на цій службі, помічав, що в ній міститься безліч піснеспівів з чину вечірні. Це не випадково і пов’язане з тим, що в давнину Літургію Предосвячених Дарів служили ввечері і приєднували її до вечірні, щоб після довгих служб великого посту вдень, не ївши набагато довше звичайного (з півночі до вечора), причаститися Святих Христових Таїн. Нині у переважній більшості храмів цю Літургію здійснюють вранці, знаючи, що сучасній людині важко витримати таку підготовку.

Також багато хто звертав увагу на те, що під час цієї служби читають уривки з Книг Буття та Притч. Це пов’язано з тим, що у Візантії піст був часом навчання оглашених, тобто тих, хто хотів хреститися (а хрестили всіх переважно Великої Суботи). Враховуючи, що книги були дуже дорогими і дозволити їх собі могли лише одиниці, Старий Завіт почали читати під час богослужіння, щоб навчити оглашених і нагадати решті основи нашої віри. Адже Книга Буття розкриває християнське розуміння устрою нашого світу, а Книга Притч містить основи морального життя.

З підготовкою до хрещення оглашених пов’язаний і вигук «Світло Христове просвічує всіх», який вимовляє священик, тримаючи свічку між читанням старозавітних уривків. Святі отці давнини часто розуміли хрещення як просвітництво. Навіть зараз наше Таїнство Хрещення містить такі слова: «Оправдался еси. Просветился еси. Освятился еси. Омылся еси именем Господа нашего Иисуса Христа и Духом Бога нашего». Вигуком «Світло Христове…» і образом видимого світла – свічкою – оглашеним, які мають за кілька хвилин покинути богослужіння, нагадували, що незабаром вони будуть освічені Світлом істинним – Христом, а присутнім вірним – те, що вони були освічені Богом.

Не можна не згадати про, мабуть, найзворушливіший і найбільш пам’ятний піснеспів Великопосної літургії – піснеспів «Хай виправиться молитва моя». Цей уривок зі 140-го псалма, який співають біля амвона, не що інше, як великий прокимен – чотири вірші з псалма з приспівом. Ми звикли чути прокимен перед читанням Апостола чи Євангелія, тут його співають на його прадавньому місці. Щоб у цьому переконатися, достатньо згадати, що великий прокимен (а це «Господь воцарися» на кожному суботньому всенічному бдінні або «Хто Бог велій» на вечірньому богослужінні у дні великих свят) співають саме на цьому місці.

Якщо хтось буває на Літургії Передосвячених Дарів постійно, він може помітити, що з початком другої половини Чотиридесятниці (а це середа четвертої седмиці посту) до богослужбового чину додається ще одна єктенія. Вона називається єктенія тих, що «готовляться до просвіти» і містить прохання, аби Бог зміцнив і направив тих, хто хреститиметься. Адже саме до цього часу в стародавньому Константинополі складали остаточні списки усіх, хто має намір хреститися, і розпочинали посилену підготовку. Цю єктенію читають до Страсної середи – до останньої в році Літургії Передосвячених Дарів.

На кожній повній Літургії ми чуємо Херувимську пісню «Іже Херувими», на Літургії Передосвячених Дарів також є Херувимська пісня, але інша – «Нині сили Небесні з нами невидимо служать». Це один із найдавніших піснеспівів Літургії Передосвячених Дарів, вперше його повний текст ми зустрічаємо в Константинопольській «Великодній Хроніці» під 615 або 616 роком.

Після «Нині сили» і Великого входу ми закриваємо завісу лише наполовину, символізуючи, що Літургія неповна. Але це типово слов’янська традиція, у грецькій практиці закривають всю завісу цілком.

Примітною особливістю цієї служби є й те, що остання молитва богослужіння – заамвонна, теж не така, як на звичайній Літургії. Зокрема, в ній є такі рядки: «Подай і нам, Блаже, подвигом добрим подвизатися, перебіг посту здійснити, віри нероздільної дотриматися, глави невидимих ​​зміїв зламати, переможцем же гріха явитися і неосудно досягнути поклонитися Святому Воскресінню…» Пасха – ось мета, до якої ми маємо явитися вже як  переможці гріха.

Ми лише доторкнулися до Літургії Передосвячених Дарів, але вже побачили, скільки сенсу вона несе. Погляд на історію богослужіння завжди допомагає зрозуміти його глибше і відтак більш діяльно та усвідомлено брати в ньому  участь.

Джерело: