12 лютого Церква святкує Собор вселенських вчителів та святителів Василія Великого, Григорія Богослова та Іоанна Золотоуста.

Нагадаємо коротко історію свята. У XI столітті в Церкві точилися суперечки, хто зі святителів вищий і головніший. Одні називали себе василіанами, інші григоріанами, треті – іоаннітами. Суперечку закінчили самі святі, які з’явилися за Божим промислом митрополиту Євхаїтському Іоанну, котрий нині прославлений Церквою в лику святителів. Причому святитель Димитрій Ростовський спеціально вказує, що великі вчителі Церкви, які на той час понад п’ятсот років були покійні, з’явилися владиці Іоанну не уві сні, а наяву. Вони сказали: “Ми рівні у Бога, як ти бачиш; немає у нас ні поділу, ні будь-якої протидії один одному. Кожен із нас окремо, свого часу, збуджений Божественним Духом, написав відповідні повчання для спасіння людей. Чого ми навчилися потаємно, те передали явно людям. Немає між нами ні першого, ні другого. Якщо ти посилаєшся на одного, то згодні й обидва інші. Тому накажи сперечальникам щодо нас припинити суперечки, бо як за життя, так і після смерті ми маємо турботу про те, щоб привести до миру й однодумності всі кінці Всесвіту. Через це з’єднай в один день пам’ять про нас і, як личить тобі, склади нам святкову службу, а іншим передай, що ми маємо у Бога однакову гідність. Ми ж тим, хто чинить пам’ять про нас, будемо поспішниками до спасіння, тому що ми сподіваємося, що маємо певну заслугу в Бога».

Далі святитель Димитрій розповідає: «Сказавши це єпископу, вони почали підніматися на небо, сяючи невимовним світлом і називаючи один одного на ім’я. Блаженний єпископ Іоанн негайно своїми стараннями відновив мир між ворожими сторонами, оскільки він був чоловіком великим у чесноті та знаменитим у мудрості. Він встановив свято трьох святителів, як і наказали йому святі, і заповідав церквам святкувати його з належним торжеством. У цьому ясно виявилася мудрість цього великого чоловіка, оскільки він побачив, що в січні відбувається пам’ять усіх трьох святителів, а саме: першого дня Василя Великого, двадцять п’ятого божественного Григорія, а двадцять сьомого святого Золотоуста. то він поєднав їх у тридцятий день того ж місяця, увінчавши святкування їхньої пам’яті канонами, тропарями та похвалами, як це й личило».

Звісно, тут ми бачимо, як струнко, гармонійно, продумано твориться богослужбовий Статут. Твориться на перший погляд ніби людьми, але за навіюванням Святого Духа, Який, як мовиться в Символі віри, говорив у пророках. І продовжує творити Церкву та її богослужбовий Статут у віках, з’єднуючи Небо та землю, Церкву Небесну та Церкву Земну.

Звернімо увагу на слова святителів, які були вище сказані Іоанну Євхаїтському: «Тому повели тим, хто сперечається щодо нас, припинити суперечки, бо як за життя, так і після смерті ми маємо турботу про те, щоб привести до миру й однодумності всі кінці Всесвіту».

У чому полягає ця однодумність? Вона полягає в тому, щоб привести людей до Христа. Для цього існує Церква. Сама екклезіологічна тема дуже глибока. Вона практично бездонна. Але завдання у Церкви єдине. Церква існує для того, щоб урятувати людство. Щоб якомога більше людей стали її членами, приростилися до неї як до Тіла Христового. І в ній же розпочали свій шлях у Небеса. Бог Отець благословив Церкву. Бог Син віддав їй Свої Тіло та Кров. Бог Святий Дух поєднує в ній людей з Богом через Таїнства та обряди. І тому входження до Церкви – це шлях до Небес та поєднання з Богом.

Церква не існує для того, щоб вирішувати якісь земні питання. Як не вирішував їх і наш Господь Ісус Христос. Це ми бачимо на сторінках Євангелія: відтяте вухо Малха, Страсті Христові, Голгофа…

Господь зійшов з Неба з єдиною метою: звести людину на Небо та врятувати її. Так само і Церква існує з єдиною метою: звести на Небо людину і врятувати її.

Інших цілей Церква не має. Про це добре писав протопресвітер Олександр Шмеман у книзі «Вступ до літургійного богослов’я»: «Християнське богослужіння за своєю природою, структурою та змістом є розкриття здійснення Церквою своєї сутності. Сутність же ця є нове життя у Христі: поєднання у Христі з Богом Духом Святим, знання Істини, єдність, любов, благодать, мир, спасіння…»

І ось саме це нове життя у Христі є основою однодумності святителів і взагалі всіх православних християн (згадаймо назву найвідомішої книги святого праведного Іоанна Кронштадтського «Моє життя у Христі»).

І тому Церква непереможна та незнищенна для гонителів. Тому що Церква не належить до світу. Вона – Небо на землі. Скільки хочеш можна різати шаблею повітря чи стріляти у воду, але шкоди не буде жодної. Бог непереможний. І ми в Ньому непереможні. Це вічна NIKA, як печатка на літургійній просфорі.

Але ми можемо бути переможними, якщо вийдемо зі з’єднання з Богом. Якщо поставимо перед собою інші завдання та цілі.

Тому завжди слід пам’ятати, що наше завдання – це з’єднання з Христом через виконання заповідей. Є гарний вислів у преподобного Макарія Єгипетського: треба звертатися до Божих заповідей. Тобто треба жити в заповідях Божих. Наше завдання – поєднання у Христі. І наш шлях – шлях любові до Бога та до всього людства без винятку. Будемо це виконувати – будемо непереможними.

Є чудова ікона трьох святителів. Вони стоять, а в центрі між ними Чаша Євхаристична. І вони її тримають. Мені здається, що цю ікону можна дописати. Як на Літургії, під час співу Символу віри, архієрей молиться перед Чашею, священники гойдають над ним «воздухом», а інші священники кладуть руки їм на плечі. Всі об’єднуються навколо Престолу Божого та Святих Дарів у союзі миру та любові. І за апостолами і святителями Василем Великим, Григорієм Богословом, Іоанном Златоустом стоять інші святі (безліч!), а за ними ми, поєднані благодаттю Святого Духа в союз миру та любові – у Церкву. І всіх нас тримає та освячує Христос.

Іншого в нас нічого немає. І нічого не має бути. Має бути тільки це. Мені здається, про це свято Собору Трьох святителів.

Святителі Василію Великий, Григоріє Богослове та Іоанне Златоусте, моліть Бога за нас!

Протоієрей Андрій Чиженко