Проповідь на Вербну Неділю. «Осанна у вишніх! Благословенний Цар, що йде в Ім’я Господнє!»

Весь Єрусалим сколихнувся від звістки про найбільше диво воскресіння Господом Ісусом Христом чотириденного мерця Лазаря. Треба було зустріти зі славою небаченого світом Чудотворця, який створив таке нечуване диво. Народ, який був у підпорядкуванні римлян, не міг приготувати пишного тріумфу, і урочистий вхід Господа Ісуса в Єрусалим мав зовсім інший характер, ніж тріумф римських імператорів і полководців. Ця свята подія була за сотні років передбачена пророком Захарією, що так говорив: «Ликуй від радості, дочко Сіону, торжествуй, дочко Єрусалима: ось Цар твій прийде до тебе, праведний і спасаючий, лагідний, що сидить на ослиці і на молодому ослі, сині під’яремної» (Зах. 9:9).

Народ постилав свій одяг на дорозі перед Ісусом, розмахуючи пальмовими гілками, і в захваті вигукував: «Осанна у вишніх! Благословенний Цар, що йде в Ім’я Господнє! Мир на небесах і слава у вишніх!»

Господа Ісуса Христа зустрічали не як царя слави земної, а як духовного Царя. Йому кричали «Осанна!», що означає «спаси же». У Ньому бачили Спасителя та вождя до найвищої слави.

Здавалося б, радістю наповнилося серце Господа Ісуса, а Він, дивлячись на Єрусалим зі спуску гори, плакав, і рясні сльози струменіли по щоки Його. Він, Всезнаючий Син Божий, знав, що невірний народ єврейський вже через п’ять днів кричатиме перед Понтієм Пілатом: «Розіпни, розіпни Його!»

Перед Його духовними очима розгорнулася страшна картина найтяжчого покарання, якому піддасть Отець Його Небесний цей жорстокосердий і невірний народ за вбивство Його. Він бачив невимовні жахи облоги і руйнування Єрусалима римськими полководцями Веспасіаном і Титом, і в сльозах говорив Він: «О, якби і ти, хоч цього дня дізнався, що служить до миру твого! Але це приховано нині від очей твоїх; бо прийдуть на тебе дні, коли вороги твої обкладуть тебе окопами, і оточать тебе, і стискатимуть тебе звідусіль. І розорять тебе, і поб’ють дітей твоїх у тобі, і не залишать у тобі каменя на камені, через те, що ти не впізнав часу відвідування твого» (Лк. 19:42-44).

Чи було коли-небудь на світі, щоб цар, якого урочисто зустрічав народ, обливався сльозами? Адже Ісуса зустрічали саме як Царя. Страхом і злобою наповнились серця ворогів Його, і вони сказали Ісусу: «Чи чуєш Ти, що кричать Твої учні? Заборони їм». Вони не розуміли того, що якщо учні замовчать, то камені заволають, як сказав їм Ісус.

У благоговінні та священному захваті схилимо свої голови перед Спасителем та Царем нашим. Не забудемо ніколи Його слів, звернених до Єрусалиму: «О, якби і ти, хоч цього дня дізнався, що потрібно для миру твого». Не забудемо і Його священного гніву, що змінив Його сльози, і подумаємо, чи це не урок і для нас, серед яких теж чимало жорстокосердних. Хіба мало в житті нашому днів відвідування Божого, яких ми не помічаємо і не усвідомлюємо, що вони служать для миру та спасіння нашого?

Багаторазові та різноманітні дні відвідування нашого Духом Святим. Коли треба буває зупинити нас на кривих шляхах наших, Він зупиняє нас тяжкою хворобою, вражає смертю близьких і улюблених людей, наражає на безчестя або руйнування майна; упокорює нашу гордість публічним приниженням та образами. А ближчих Йому та гідних Він зупиняє навіть Своїми тихими промовами уві сні та наяву. Чи це не дні відвідування нас Його, що служать до миру та спасіння нашого?! І як часто, замість виправлення шляхів своїх, ми нарікаємо на Бога за ці відвідини! Це для нас перший урок.

А другий урок, викладений Господом вигнанням торжників, полягає в тому, що навіть у глибокій печалі і гірких сльозах ми раптово повинні спалахнути гнівом, якщо побачимо або почуємо про наругу святині. Тоді раптово печаль наша повинна змінитись священним гнівом і, не думаючи ні про яку небезпеку, навіть небезпеку життя нашого, маємо ми сміливо і без страху стати на захист святині. Але чи часто так буває? Чи не набагато частіше низька малодушність опановує нами, і не сміємо ми слова промовити перед зухвалими богохульниками і блюзнірниками?

Великий день Входу Господнього в Єрусалим нехай нагадає нам Його сльози і священний гнів, нехай ніколи не забудемо Його гірких сліз і слів, звернених не тільки до Єрусалиму, але й до кожного з нас!

Поставмо ж метою життя нашого наслідування Христа, бо Сам Він сказав: «Хто Мені служить, Мені нехай піде; і де Я, там і Мій слуга буде» (Ів. 12:26).

Підемо ж за Христом, йдучи через тісні врата вузькою дорогою — і заспокоїмося там, де сяє вічна слава Святої Трійці. Амінь.

Святитель Лука (Войно-Ясенецький).

Джерело: