Піст часто сприймають як дієту, як можливість «вивести шлаки», як виправдання веганству тощо. Яким же має бути правильний піст з погляду харчування?

Справді, найпростіше побачити у пості саме систему харчових обмежень. Для багатьох піст роками залишається не більш ніж дієтою, що передує святу Різдва або Великодня. З першого дня такої «дієти» людина входить у своєрідний режим очікування. Причому чекає вона не так свята, як розговіння. Іншими словами, піст для неї – час «не можна» в очікуванні, коли буде «можна». Відповідно, основним пісним «діланням» у такому разі з першого дня посту стає турбота, аби щоденний пісний стіл був не гіршим за звичний скоромний. Як наслідок виникає парадоксальна ситуація, коли в час, який має бути присвячений молитві, покаянню та зведенню до мінімуму життєвого клопоту, людина витрачає саме на цей клопіт у рази більше сил, грошей і часу, ніж тоді, коли посту немає. Зовні все пристойно: скоромного людина не їсть, нерідко навіть прописаного в Типіконі статуту посту, усіх сухоїдів і заборон на олію дотримується буквально і суворо, а дехто навіть окремо перед причастям не вживає риби, тоді як за статутом можна. Але по суті людину турбує звичайна дієта, хіба що з розмовами про благочестя та молитовне правило. І що важливо, навіть розуміючи неправильність такого стану речей, невдалий посник у кращому разі каже про це на сповіді, а в гіршому – втішає себе думкою, що як-не-як, а він таки постить, а це всяко краще, ніж нічого.

Що ж, у чомусь наш постник правий: ліпше дієта, ніж взагалі нічого. Однак ліпше вона лише в одному випадку – якщо з неї людина, що раніше не постила, починає входити в ритм церковного життя, якщо це, так би мовити, перший досвід посту. А першому досвіду, як відомо, можна пробачити недосконалості. Але він має стати сходинкою вгору, а не звичкою. Тому, коли перший досвід стає єдиним, він гідний не поблажливості, а осуду. Втім, осудити – справа нехитра, це ні зусиль не вимагає, ні відповідальності не накладає. Тим часом всяка неправильність потребує виправлення і що робити, якщо піст перетворився на дієту, – питання аж ніяк не пусте.

Отже, головне у тілесному пості – зусилля. Саме його першим приносять у жертву при прагненні зробити піст комфортним. Якщо звичний перехід від м’ясного до рибного чи овочевого зробився буденним і непомітним, варто трохи себе підбадьорити. Наприклад, суворо слідувати статуту посту, якщо досі ми, наприклад, вживали в їжу рибу або олію без розбору днів.

Ще один спосіб – зробити стіл одноманітнішим, тоді через деякий час ми й самі не помітимо, як звичайний обід або вечеря вимагатимуть від нас певного зусилля, навіть незважаючи на апетит.

Інша, не менш важлива складова посту – зниження градуса метушні. У нас же нерідко він тільки підвищується через потребу вишукувати пісне смачніше і витончуватися в його приготуванні, щоб швидко не набридло. Протиставити цьому можна жорсткий самоконтроль з метою максимально можливого витіснення метушні із життя на час посту. Відповідно, якщо турбота про смачність і різноманітність пісного столу буде обмежена рамками недопущення метушні, користь від посту буде незрівнянно більшою за ту, яку ми звикли отримувати, постячи напівсили або розмінюючись на суєту.

Третє – усім нам давно час перестати бігти по життю. Неприродно швидкий темп, до якого нас привчило життя, ми намагаємося підтримувати постійно, зокрема й під час посту. Насамперед він впливає на наше ставлення до посту: вдумуватися у щось часу немає, повноцінно працювати над собою часу немає, боротися з пристрастями теж часу немає. Є час, щоб плисти за течією. Ми й пливемо. Щоправда, у нас, вірян, русло окреме, зі своїми порогами та стремнинами, однак нам це не заважає сприймати церковне життя так само поверхово, як і мирське. І рухаємося ми по ньому механічно, не дуже й дбаючи про те, що в ньому для чого і як воно має виглядати. Мінімальні зусилля, найменший опір, мізерний результат. При цьому головне, що приносить із собою піст, – потреба змінити ставлення до життя. Потреба зупинитися, придивитись до себе, осмислити своє життя і те місце, яке ми відводимо в ньому для Бога. Варто хоч трохи змінити ставлення до Бога, до світу й до себе, як бажання бігти поступиться місцем бажанню жити. Жити усвідомлено та вдумливо. Жити не поспішаючи, з чистою совістю і, як сказав псалмоспівець, із «законом Бога у серці». Таке налаштування вчить людину ґрунтовності, що підійти до посту як до простої дієти, не дозволить.

Що ж, підсумуємо. Правильний підхід до посту в їжі включає три складові: докладання зусиль, відмова від суєти і ґрунтовність. Для кого важливо, щоб його піст не перетворився на дієту з церковними особливостями, той нехай візьме на озброєння. Тим же, хто дієтою задоволений, побажаємо не зупинятися на досягнутому. Тим паче, що попереду ще добра половина посту.

Протоієрей Володимир Пучков

Джерело: