Смирна разом із ладаном згадується серед дарів волхвів і зустрічається не раз на сторінках Святого Письма, однак, на відміну від ладану, смирна має дещо інше символічне значення.

Перш ніж говорити про символіку смирни, розповімо про цей запашний інгредієнт. Ще за доби античності смирна мала іншу, більш поширену назву – мирра (не плутати з миром – багатоскладовими церковними пахощами). І, власне, під цією назвою більш відома в джерелах аж до нашого часу, тому ми оперуватимемо саме цією назвою.

Слово «Мирра» походить від загального семітського кореня mrr, що означає «гіркий». В арамейській та арабській мовах це слово звучить як murr, в івриті – mor. Воно потрапило в давньогрецьку мову у двох діалектичних формах: μύρρα і σμύρνα («мирра» і «смирна» у візантійській вимові) і латиною: myrrha. Цікаво також відзначити, що в давньогрецькій мові споріднене слово μῠρον (мюрон) стало загальним терміном для позначення парфумів і взагалі пахощів.

Мирра, як і ладан, – смола. У певному розумінні мирра є родичкою ладану, оскільки її видобувають теж із дерев сімейства бурзерових, але, на відміну від ладану, не з роду босвелія, а з коміфору. Власне, ця рослина так і називається: коміфора миррова (лат. Commiphora myrrha).

Це невелике, близько 4 метрів, дерево із шипами та яскраво-червоними квітами. Зростає в Аравії (Оман, Йомен), на прилеглих островах (наприклад, Сокотра), у посушливих областях Північно-Східної Африки (Джибуті, Ефіопія, Сомалі, Кенія).

На корі дерева роблять надрізи, з яких починає повільно текти сік, застигаючи у вигляді сліз. Краплі соку мирри блідо-жовтого кольору, у міру застигання стають червоно-коричневими. Збирають смолу через два тижні після надрізання. Процес збору здійснюється двічі на рік – навесні та восени.

Як бачимо, регіон  зростання коміфори миррової та спосіб видобутку її запашної смоли багато в чому збігаються з територією зростання та методом обробки ладанного дерева (тим паче, що це рослини-родичі, як ми вже говорили), але докорінна відмінність мирри в особливій гіркоті та меланхолійності її аромату , які у стародавніх культурах здавна асоціювалися із сумом.

Так, один із давньогрецьких міфів розповідає про дочку кіпрського царя – Мірре-Смірне. Вона за свої гріхи була обернена богами на запашне дерево, смола якого – насправді сльози Мірри.

І дійсно, деревний, теплий запах миррової смоли, на відміну від ладану, гіркіший (нагадаємо походження самого слова: мирра = гіркий), та й на смак мирра гіркувата.

З давніх-давен мирру використовували як курильний склад для кадіння в релігійних ритуалах і як антисептичний засіб у стародавній медицині. Але особливого значення вона набула в похоронних ритуалах як одна з речовин, що, за давніми уявленнями, перешкоджає розпаду.

У великій кількості мирру використовували при бальзамуванні тіл померлих у стародавньому Єгипті. Про це, зокрема, свідчить Геродот, який докладно описує процес бальзамування та згадує, що бальзамувальники наповнюють тіло померлого «чистою розтертою миррою, касією та іншими пахощами (крім ладану)» [1]. Ці деталі свідчать про заведений у Єгипті особливий похоронний характер мирри на відміну від ладану.

У Біблії мирра згадується в Книзі Вихід серед інших речовин, з яких Господь наказав Мойсею скласти священне миро для помазання (про цей склад ми згодом розповімо окремо).

Також мирра (смирна) була одним із дарів волхвів Немовляті Христові (Мф. 2:11), і якщо золото, згідно з низкою тлумачень, означало дар цареві, ладан – первосвященнику, то смирна призначалася тому, хто готується до поховання. Очевидно, що давня Іудея успадкувала від Єгипту розуміння мирри як поховальних пахощів.

Далі у Писанні мирра (смирна) згадується саме у зв’язку із хресною смертю та похованням Спасителя.

Згідно з Євангелієм від Марка, перед розп’яттям Господу було запропоновано запаморочливе вино з миррою, яке, на думку деяких тлумачів, мало хоч трохи притупити страждання страти: «І привели Його на місце Голгофу, що означає: Лобне місце. І давали Йому пити вино зі смирною; але Він не прийняв” (Мр. 15:22–23).

І нарешті, смирна використовувалася для похоронних пелен Господа: «Після цього Йосип з Аримафеї – учень Ісуса, але таємний зі страху від Юдеїв – просив Пілата, щоб зняти тіло Ісуса; та Пілат дозволив. Він пішов і зняв тіло Ісуса. Прийшов також і Никодим, що приходив раніше до Ісуса вночі, і приніс склад із смирни та алою, літрів близько ста. Отже, вони взяли тіло Ісуса і обвили його пеленами з пахощами, як завжди ховають юдеї» (Ів. 19:38–40).

У християнський час мирра почала використовуватися як один із численних інгредієнтів для складання богослужбових пахощів (деякі види фіміаму, миро тощо).

Водночас із церковним вживанням мирра залишалася і світськими пахощами, втім, не такими поширеними. У сучасній парфумерії мирру широко використовують порівняно недавно. Одним із перших парфумів з домінантною нотою мирри були La Myrrhe від Serge Lutens 1995 року.

Також можна відзначити Myrrhe Ardente («палаюча мирра») від Annick Goutal, випущений у 2007 році, та Myrrhe Mystère («таємнича мирра») від Tom Ford 2023 року. Ці урочисті, серйозні твори парфумерних майстрів будуть до вподоби  далеко не кожному, але дозволять відчути суворий і непростий аромат смирни.

Дмитро Марченко

Джерело: