8 листопада Православна Церква святкує день пам’яті святого великомученика Димитрія Солунського. У Церкві він завжди вважався покровителем воїнів. Тому сьогодні хочеться поговорити саме про воїнів. Поготів сама сучасність до цього спонукає.

Серед святих завжди було багато воїнів. Приміром, Священний Синод Української Православної Церкви на засіданні 27 жовтня 2015 року ухвалив рішення благословити встановлення святкування дня пам’яті Собору всіх святих воїнів у Тиждень з Воздвиження Хреста Господнього. Тобто для  Собору всіх святих воїнів у церковному календарі встановлено певний день для поминання.

 Чому ж стільки святих відомо саме у військовому чині? На мій погляд, відповідь дуже проста і складна водночас. Однією з головних християнських чеснот є пам’ять про смерть. Як писав святитель Ігнатій (Брянчанінов) у своїй книзі «Слово про смерть», жодну чесноту диявол не намагається так  поцупити, як пам’ятосмертя.

Тому що перед обличчям смерті людина розуміє, що смерть – це мірило всього. Як вона тебе закарбує, так ти й підеш у вічність. І станеш перед Господом на Його суд. Писання нам каже: «У всіх твоїх справах пам’ятай про кінець твій, і довіку не згрішиш» (Сир. 7:39).

І воїн знає про смерть не з чуток. Це та людина, яка практично щодня має справу зі смертю. По-перше, він щодня наражає своє життя на небезпеку. Особливо з тим озброєнням, зброєю масової поразки, яке людство має зараз. Коли за один приліт можуть загинути десятки, а то й сотні людей. По-друге, воїн сам вбиває іншу людину. А це завжди духовне та психічне ушкодження. Хто б і що не казав, заповідь Божу «не вбивай» (див. Вих. 20:13) ніхто не скасовував. І згадаємо, як починаються всі заповіді: «І прорік Бог [до Мойсея] всі ці слова, кажучи…» (Вих. 20:1). Тобто. це пряма мова Бога. Тому вбивство людини – завжди протиприродна дія, несумісна з волею Бога, дія, що ушкоджує душу людини.

Тому воїн, який за родом служби перебуває практично безупинно перед обличчям власної смерті та смерті іншої людини і має правильний духовний устрій, розуміє, що порятунок і зцілення його душі від ран, гріхів і потрясінь тільки в Бозі. Лише Всевишній може зцілити його. Тому, на мою думку, так багато святих серед воїнів. І тому, напевно, після Другої світової війни так багато фронтовиків прийшло до православних монастирів. І великою мірою завдяки колишнім солдатам, пораненим духовно і тілесно, монастирі відродилися.

Ну а нам, дорогі брати й сестри, у день пам’яті покровителя всіх православних воїнів великомученика Димитрія Солунського і в усі інші дні треба молитися за воїнів особливо. Тому що ти спиш у своєму м’якому ліжку у відносному спокої, а він незрозуміло де, під загрозою постійних атак, бомбардувань і смерті. Бо ти бачиш своїх дітей та рідних, а він бачить таке, що нікому не забажаєш бачити.

І вмирає воїн теж часто не у своєму ліжку раптово та тяжко. Я вже не кажу про поранення та інвалідність. Тому ми, православні, зобов’язані цього дня і повсякчас молитися за воїнів, живих і померлих. Щоб Господь пробачив померлим гріхи і прийняв у Свої світлі обителі. І щоб живі духовно та тілесно здоровими повернулися до своїх родин, дружин, батьків, дітей. І щоб нарешті на багатостраждальній українській землі настав мир – мир у душах, мир у серцях, мир у суспільстві.

Святий великомученику Димитріє, моли Бога про нас!

Протоієрей Андрій Чиженко

Джерело: