Слово «паломництво» походить від латинського «пальма». Воно означає подорож, викликану бажанням побачити великі святині, помолитися в місцях, особливо значущих для християнського серця, віддати видиме поклоніння Господу, Божій Матері та святим. Одним із найвідоміших і омріяних для паломників усього світу місць є Афон. Своїми враженнями від перших відвідин Святої гори ділиться протоієрей Олег Яворський.

– Отче Олеже, Вам випала щаслива нагода побувати в паломницькій поїздці на Святу гору Афон. У чому унікальність цього місця?

– Географічно – це півострів у Східній Греції, який є горою заввишки 2200 метрів над рівнем моря. Але для православних людей – це найбільший у світі осередок православного чернецтва, одне з головних святих місць, шановане як земний Наділ Богородиці.

Згідно з переказами, незабаром після Вознесіння Господа нашого Ісуса Христа, Пресвята Богородиця, подорожуючи на Кіпр, опинилася на Афоні. Благословивши благочестивих жителів цих місць, вона сказала: «Хай буде благодать Божа на місці цьому, і на тих, хто живе тут, з вірою і благоговінням зберігаючи заповіді Сина і Бога Мого!.. Сему місцю Я буду Заступниця і тепла про нього Заступниця до Бога». Ця подія визначила майбутню історію й призначення півострова.

Починаючи з IV століття, тут не припиняються чернече життя й молитва. У VII столітті ця територія була передана у довічну власність ченцям. За часів своєї слави Свята гора налічувала 180 православних монастирів. Зараз тут проживає близько 1500 ченців.

Сьогодні Афон – особлива одиниця Грецької Республіки. Це самоврядне співтовариство 20-ти православних монастирів, які з 1313 року перебувають у безпосередній церковній юрисдикції Константинопольського Патріархату. Тут існують усі історично складені форми чернечого життя: пустельножительство, загальножительні монастирі, скити з осібножительним статутом.

Стародавні афонські монастирі зберігають незліченні багатства: чудотворні ікони й мощі святих угодників Божих. У цих обителях – тисячоліття духовного життя православних народів. На Афоні єдність Православ’я постає у всій різноманітності.

– Скільки днів Ви перебували в паломництві й де встигли побувати?

– За чотири дні ми відвідали 15 монастирів на Афоні й 10 по дорозі до нього.

Хочу сказати, що час там не відчувався, точніше, не помічався. Він і летів, і стояв водночас. Крокуючи з важкими рюкзаками по горах з монастиря до монастиря, беручи участь у вечірніх і ранкових службах, ми спали по кілька годин, але втоми не відчували. Прийшли, вклонилися святині, і вирушаємо далі – і так до самого вечора, поки не опинимося там, де нас погодяться прийняти на  нічліг.

– Як вас приймали?

– Приходиш у монастир – усі вклоняться, усі привітаються, відразу запросять в архондарик (вітальня – ред.). Там запропонують склянку води, щоб втамувати спрагу, і рахат-лукум підкріпитися. Подекуди ще наливають ракію, щоб легше було ходити горами. Це виноградна горілка. Але вона дуже відрізняється від нашої. Схожа, швидше, на якісь медичні краплі, ніж на міцний напій. І тільки після цього починають розпитувати, хто ти і звідки.

В афонських монастирях настільки багато святинь, що спочатку в свідомості це не вкладалося. Найбільші реліквії православного світу збережені саме там – це й пояс Пресвятої Богородиці, й ікони Божої Матері «Скоропослушниця», «Достойно є», «Троєручиця», «Одигітрія», «Іверська» і безліч інших. Ми схилилися правиці й іконі вмч. Георгія Побідоносця, святій главі вмч. Пантелеймона, мощам св. Косми і Даміана, трьох святителів, Іоанна Хрестителя, частині глави апостола Андрія Первозванного, главі свт. Іоанна Златоуста, главі прор. Ісаї, частинкам Животворящого Хреста і безлічі інших святинь. У кожному монастирі є часточки святих мощів.

– Ви були звичайним паломником, чи брали участь у богослужіннях?

– Бог дав узяти участь. Першою для нас була келія Святого Модеста. Ми звернулися до настоятеля з проханням послужити, і нам дозволили. Служби там ведуться церковно-слов’янською мовою, як і в нас. Тому ніяких труднощів не виникало. Відмінність стосувалася тільки часу. Афонські монастирі живуть за Візантійським часом, згідно з яким 0 годин 00 хвилин настає в момент заходу сонця за обрій. Тому в різних обителях час не збігається. У багатьох монастирях служба починається о 2-3 годині ночі, а найпізніша Літургія, відслужена нами, починалася о 7 годині ранку.

– А що Вам запам’яталося крім відвідування монастирів?

– Простота й привітність людей, їх гостинність. Цікаво, що, не знаючи мови, ми всі чудово розуміли один одного.

Краса Божого світу. Чайки, що беруть хліб з твоїх рук, і величезні риби, що плавають у прозорій воді навколо твого порома. Гори, оточені хмарами. Первозданність природи. Там усе надихає. Ми ходили із широко відкритими очима.

– Люди завжди хочуть якогось чуда. Як у вас із цим склалося?

– Нам, пересічним людям, Бог дає чудеса трошки по-іншому. Ми не завжди це розуміємо, але в нашому житті кожен день відбуваються чудеса. Ось, наприклад, минулого року ніяк не виходило із дзвіницею, а зараз вже зрушило з місця, робочі вже чимось стукають, щось роблять.

На Святій горі для нас все було чудом, у тому числі й звичайне чернече життя, тиша, порядок. Чудо в тому, що Бог сподобив нас потрапити на Афон, адже багато хто хотів би цього, але не всім це вдається.

Там відчуваєш себе по-іншому. Не можна пояснити. Це якесь неземне блаженство. Напевно, це єдине таке місце. Тільки з порома сходиш – одразу все інакше. Інше повітря, тиша якась особлива. Було відчуття того, що всі готуються до майбутнього життя. Хоча там і будівництво ведеться. Але ніщо не порушує твого душевного спокою. Ти ж їдеш на молитву, а не витріщатися, як турист. Це дуже важко пояснити словами. Їх просто не вистачає. Там відчувалась присутність Божа.