ЯКУ ЛЮДИНУ СЛІД ВВАЖАТИ РОЗУМНОЮ?
Людей зазвичай називають розумними через неправильне вживання цього слова…
Не ті розумні, які вивчили вислови і писання стародавніх мудреців, але ті, в яких душа – розумна, які можуть розсудити, що добро і що зло; і від злого і душешкідливого тікають, а про добре і душекорисне розумно піклуються і роблять це з великою до Бога вдячністю. Ці одні істинно повинні іменуватися розумними людьми.
Істинно мудра людина має одну турботу — усією душею коритися і всіляко догоджати Богові. Тому й лише тому вона навчає душу свою — як би благоугодити Богові, дякуючи Йому за Його благий промисел, у яких би не перебувала життєвих обставинах. Бо недоречно лікарям, навіть коли вони дають нам ліки гіркі й неприємні, не дякувати за оздоровлення тіла, а Богові – через те, що здається нам нерадісним, залишатися невдячними, не розуміючи, що все буває з Його промислу і на користь нам. У такому розумінні і в такій вірі в Бога — спасіння і спокій душі.
Мудра людина, розглядаючи саму себе, пізнає, що треба і що корисно їй чинити, що є рідним душі її і спасительним, а що є чужим їй і згубним. І таким чином уникає того, що шкодить душі, як чужого їй.
Чия душа справді мудра і доброчесна — це виявляється у погляді, ході, голосі, усмішці, розмовах і поводженні. У ній усе змінилося і набуло найкращого вигляду; боголюбивий розум її, немов бадьорий воротар, зачиняє входи для злих і сороміцьких помислів.
Мудра душа старається позбутися розпусності, зарозумілості, гордині, облуди, заздрості, грабування тощо, бо ці діла є ділами демонів і злого свавілля. А все інше, за дбайливого старання і уважного розмислу, спроможна звершити людина, у якої бажання не спрямовується до низьких насолод.
Лише самим ділом та розумність, що в нас діє (про яку сказано на початку), робить нас гідними називатися людьми; не маючи ж такої розумності, ми відрізняємося від безсловесних лише розташуванням членів і даром слова. Отже, нехай розумна людина пізнає, що вона безсмертна, і нехай зненавидить усяку сороміцьку похіть, яка буває для людей причиною смерті.
Мудрим людям не потрібно слухати різного роду бесіди, але лише ті, що приносять користь, що ведуть до пізнання волі Божої; бо вона є шляхом, яким люди знову повертаються до життя і світла вічного.
Жодної користі немає вивчати науки, якщо душа не матиме доброго і боговгодного життя. Причиною ж усіх зол є омана, спокуса і незнання Бога.
У розмовах не має бути жодної грубості; бо мудрих людей зазвичай прикрашають скромність і цнотливість більше, ніж дів.
Непостійним і ненавченим не слід випробовувати мудрих мужів. Мудрий є той, хто догоджає Богові і більше мовчить, або ж, якщо говорить, то говорить мало — і лише потрібне та Богові вгодне.
Доброю і мудрою людиною не можна стати відразу; але це досягається уважним роздумуванням, вправлянням, досвідом, тривалим подвигом і (найголовніше) сильним бажанням доброго діла. Добра і боголюбива людина, істинно пізнавши Бога, не дає собі спокою, чинячи все без винятку вгодне Богові. Але такі мужі трапляються рідко.
Муж мудрий, роздумуючи про співперебування і спілкування з Божеством, ніколи не приліплюється ні до чого земного або низького, але спрямовує ум свій до небесного і вічного, знаючи, що воля Божа — причина всякого добра і джерело вічних благ для людей — полягає в тому, щоб людина спаслася.
Розум не є душею, але даром Божим, що спасає душу. Боговгодний розум іде попереду душі й радить їй зневажати тимчасове, речове і тлінне, а полюбити блага вічні, нетлінні й невидимі, так що людина, живучи в тілі, умом уявляє і споглядає небесне і Божественне. Таким чином боголюбивий розум є благодійником і спасителем людської душі.
Слово мудре і душекорисне є дар Божий; навпаки, слово порожнє, яке намагається визначати міру і відстань неба й землі, і величину сонця та зірок, є витвором людини, що марно трудиться і в порожній зарозумілості шукає того, що не приносить їй жодної користі, немовби бажаючи решетом зачерпнути воду, бо цього людям неможливо знайти.
Хто має розум, той знає про самого себе, ким він є, а саме — що він є людина тлінна. А той, хто пізнав себе, знає і про все, що воно є творінням Божим і створене для спасіння людини. Таке розуміння і правильна віра перебувають у владі людини. Такий муж твердо знає, що ті, хто зневажають життєві блага, мають дуже малий труд, а натомість отримують від Бога після смерті вічну втіху і спокій.
Мудра душа, стоячи непохитно у своєму доброму намірі, немов коня приборкує гнів і хіть — ці свої найнерозумніші пристрасті — і за те, що бореться з ними, приборкуючи й долаючи їх, увінчується і сподобляється перебування на небесах, приймаючи це як відплату за посів і труди від Бога, Який її створив.
Істинно мудра душа, дивлячись на щастя злих і добробут недостойних, не обурюється, роздумуючи про їхні насолоди в цьому житті, як це буває з людьми нерозсудливими, бо така душа ясно знає і непостійність щастя, і невідомість перебування тут, і короткочасність цього життя, і нелицеприємність суду, і вірить, що Бог не зневажає тим, що потрібне для її утримання.
Мудра душа, зневажаючи речове надбання і короткочасне життя, обирає небесну втіху й життя вічне, які й отримає від Бога за добре життя.
Розум, що перебуває в чистій і боголюбивій душі, істинно бачить Бога — ненародженого, невидимого, невимовного — Єдиного Чистого для чистих сердець.
Преподобний Антоній Великий
