Дорогі брати і сестри! Шановні співгромадяни!

Минає третій рік від початку найжахливішого дня новітньої історії України – повномасштабного вторгнення російських військ в нашу спільну домівку – Українську землю, державу та суспільство. Милозвучні українські пісні змінились гучнимзавиванням тривог, звуки шахедів звучать голосніше за дитячий сміх, бомбосховища слугують аудиторіями та офісами… І ще безліч звичних для нас речей змінила ця страшна війна. Вона не тільки руйнує суспільство, але й знищує життя людей, випалює душі, кидаючи народ у прірву страждань. Це не просто військовий конфлікт, це боротьба за виживання, за право на існування, за свободу й гідність. Вірити, що мир можна повернути лише через силу, — це заперечувати головний сенс людського життя, бо Бог заповів нам жити в мирі та любові один до одного.

Святе Письмо неодноразово закликає до миру і справедливості. Війна протирічить самій суті Божого плану про людство, адже Бог створив нас для того, щоб ми жили в гармонії та єдності. Це не означає, що ми повинні відмовитися від захисту свого дому та своїх близьких, але ми повинні прагнути миру, як навчає нас Святе Письмо.

Війна залишає глибокі душевні рани. У багатьох серцях утворюються тріщини, які важко загоїти. Страх, ненависть, злість – це емоції, які можуть поглинути людину, якщо вона не зможе знайти надії на світло і мир. І тому в цей важкий час ми маємо звертатися до Бога, щоб Він дарував нам сили для прощення, терпіння та любові. «Любов сильніша за смерть» (Пісня пісень 8:6) — ці слова нагадують нам, що ми повинні не тільки захищати свою землю, але й зберігати нашу людяність, навіть у найважчічаси.

Російська агресія призвела до втрат, які важко виміряти навіть числовими даними: втрачені життя, зламані долі, знищені міста й села. Загибель наших захисників — це не лише трагедія для їхніх родин, це велика біль для всього народу. Вони поклали своє життя заради нашої свободи, заради нашої можливості жити на рідній землі. Українські герої є втіленням євангельської любові та самопожертви, інаш борг перед ними — невідплатний. Наш обов’язок перед ними — це молитви та довічна пам’ять про їхній героїзм.

Війна не є вирішенням проблем, вона лише множить страждання і горе. Ми, як християнський народ, повинні прагнути миру не тільки на політичному рівні, але й на рівні наших душ, щоб не втратити того, що робить нас людьми — любові, співчуття, єдності. Тож наша Церква завжди закликає до миру, до припинення насильства, до пошуку шляхів до порозуміння. Будемо трудитись, щоб зло і ненависть не змогли поглинули наші серця. Хай Господь дасть нам сили перемогти зло, вибороти гідне життя, змінити ситуацію і побудувати таку Україну, де пануватиме мир, де буде примирення, де ми зможемо жити в достатку і повазі один до одного. Молімося за наших героїв, за кожного воїна, який стоїть на захисті нашої Української землі, і за кожну душу, яка постраждала від цієї війни.

Нехай Господь допоможе нам здолати ворожі сили, зберегти нашу землю від руйнації, витримати ці випробування і якнайшвидше знову почути гучний дитячий сміх на вулицях без сирен, без комендантського часу, а бомбосховища хай залишаться лише у пам’яті, як жахливий урок про те,до чого можуть призвести людські амбіції і гординя.

Нехай Божа воля буде на землі, як на небі, нехай славиться ім’я Господнє у золотоверхих храмахнашого красивого Подільського краю та усієї нашої величної України, а найголовніше – у серцях боголюбивих українців!

+ ВІКТОР

МИТРОПОЛИТ ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ І СТАРОКОСТЯНТИНІВСЬКИЙ